UA
EN
Андрій Зінченко

Кожне місто може стати сонячним
Андрій Зінченко,
співзасновник енергетичного кооперативу «Сонячне Місто»


Яка глобальна ситуація з енергокооперативами?


Можна виділити кілька країн, де енергетичні кооперативи відіграють серйозну роль у «зеленому» переході. Звісно, це Німеччина, де ще кілька років тому було понад 1100 енергокооперативів. Вони різні: переважна більшість використовує відновлювані джерела енергії, є ті, хто вирощує та спалює біомасу, є «сонячники» – їх, звісно, найбільше – та «вітровики». Дуже цікавий досвід в американців, бо вони мають не лише традиційні для Європи енергокооперативи, де гуртом будують собі електростанцію. У США є кооперативи, які володіють електромережами, ця практика почалася від 1930-х років. Серед таких об'єднань людей або компаній є ті, хто займається послугами розподілу електроенергії – те, що в нас роблять обленерго, – та є навіть такі, що займаються послугами транспортування енергії між штатами, тобто тим, що у нас робить Укренерго – це такі мегакооперативи, які є об'єднаннями інших кооперативів. Іноді вони володіють і генерацією, у тому числі великою, вугільною або частками власності в атомній генерації. Ці кооперативи приділяють сьогодні багато уваги тому, щоб здійснювати «зелений» перехід, на їх сайтах часто можна зустріти «we are going green». Вони впроваджують власні програми переходу на відновлювані джерела енергії, дехто розвиває напрямок накопичення енергії. Ці місцеві об'єднання громадян думають, як зменшити свою залежність від викопних чи невідновлюваних ресурсів, вони швидко рухаються від «викопної» моделі до відновлюваної.

Дуже цікаві є моделі взаємодії в кооперативів у Нідерландах. Можна побачити, як вітроферма на сотні мегават будується членами кооперативу. Раніше – у 1970-х роках – цю модель опанували в Данії, коли вітротурбіни ще були значно менш потужними, але люди об'єднувалися, щоб побудувати собі джерело відновлюваної енергії. Цікаві моделі є в Іспанії, де кооператив може виступати постачальником енергії різних видів ВДЕ-генерації, а вони є таким собі посередником, завдяки якому люди та компанії можуть бути певні, що вони купують енергію з відновлюваних джерел. Є різний цікавий досвід, енергокооперативи стрімко розвиваються у світі –
від США та Європи до Австралії. Ніби й у нас в Україні цей процес почався.



Наскільки ми відстали від світу у створенні енергокооперативів? Чи наздоженемо?

Хтось із представництв іноземної технічної допомоги якось сказав про Україну, що це країна, де ви ніколи не зможете коректно оцінити, чи добрі, чи погані в неї справи. Ми є країною фронтиру, країною, де співіснує цивілізація й дике поле, великі можливості та значні загрози й турбулентності. Безперечно, ми цивілізована країна з цікавими компаніями, що пропонують технічні рішення для енергетики, і регуляторним полем, що тяжко й повільно, але рухається в напрямку Європи. Але частково ми – «дике поле». Тому, чи доженемо ми світ у створенні енергокооперативів, залежить від наших зусиль, нашої амбіції. Принаймні в мене особисто є амбіція в найближчий час допомагати українським громадам, компаніям, спільнотам, які цікавляться моделлю енергетичних кооперативів, з реалізацією їхніх проєктів. Я хочу поділитися з ними своїм і світовим досвідом, щоб вони могли реалізувати цю модель. Є класний принцип: хочеш іти швидко –
іди один, хочеш іти далеко – іди з кимось. Думаю, українці з цього кооперативного «конструктора» створять дуже креативні та несподівані речі – і ми ще багато чого нового покажемо світові. Усе залежить від нас самих, від нашої уваги одне до одного, від нашої співпраці, адже кооперація – це, перш за все, співпраця.



Здається, що об'єднати людей навколо гарної ідеї, яка покращує світ та ще й приносить дохід, нескладно. Але то тільки в теорії. Які бар'єри довелося долати в процесі залучення інвесторів?

Те, як ми уявляли собі краудфандинг, і те, як він реально відбувався, – це два різні процеси. Практика показала, наприклад, що не треба суцільно покладатися на маркетингові дослідження. Але при цьому не потрібно забувати, що без цих досліджень теж не варто починати – ось цікавий парадокс. Тобто ваше маркетингове дослідження вам потрібне як те, довкола чого будуєте свої плани із залучення інвесторів, це ваша точка відліку. Однак потрібно бути готовим до зміни планів «на ходу». Тобто потрібно бути готовим до швидкої розробки та перевірки гіпотез стосовно ваших аудиторій по ходу самої кампанії. До речі, це підтверджується не лише в нашому досвіді – той самий Деніел Тонкопій, який нещодавно завершив свій краудфандинг на виробництво електромотоциклів, каже, що в них виявилася зовсім інша аудиторія, ніж вони думали. Від початку вони всю кампанію планували очікуючи, що їхнім основним інвестором будуть люди зі США та ЄС. Однак, фактично, переважна більшість їхніх вкладників виявилася українцями.

У нашому випадку дуже погано на залучення інвесторів впливало те, що вже у 2019 році влада буквально почала залякування та шантажування ринку ВДЕ, це сталося якраз посередині нашої кампанії та стало великим гальмівним чинником. Коли запускаєшся в турбулентний час – це завжди створює виклики. Добре, що ми зуміли маневрувати, розуміли, як потрібно змінювати комунікацію. Ну, і головне – казати людям правду, не прикрашати дійсність. Це породжує довіру.



«Сонячне місто» пройшло всі стадії – від задуму до успішного втілення. Першим завжди найважче. Що буде легшим для тих, хто піде вашим шляхом?

Буквально все буде легшим для тих, хто піде після нас. Адже, по-перше, можна послатися на «Сонячне місто» і сказати: «Це працює». Уже є зрозуміла робоча модель, є реальні люди, які вклалися, є результати. Завжди можна зателефонувати нам і розпитати, як у нас справи. Легше буде залучати нових членів, інвесторів, складати документи. Єдине, що може бути важчим для наступних проєктів, це те, що минулого року держава дуже жорстко обійшлася з інвесторами в «зелену» енергетику – це багатьох може насторожити. Із цим є певні проблеми, але «зелений» тариф – далеко не єдина модель кооперативів, як показує світовий досвід. Думаю, що з часом будуть інші моделі для роботи енергетичних кооперативів в Україні.



Чи є в Україні інші цікаві приклади енергокооперативів на різних етапах реалізації?

Є кілька людей, які активно цікавляться енергокооперацією, і зараз я потроху допомагаю їм своїми знаннями та досвідом, щоб вони вийшли на зрозумілу й якісну бізнес-модель. Усі ці проєкти на фазі раннього девелопменту. Ми сподіваємося найближчим часом запустити навчання для людей, які хочуть створювати кооперативи, щоб дати їм те, чого не було в нас – зрозумілий шлях та набір змінних, з якими слід працювати, щоб проєкт «злетів».

Говорячи про енергетичний перехід, чи перспективним є цей шлях – краудфандинг – для розвитку сектору відновлюваної енергетики в Україні?

Енергетика, на жаль, надмірно залежить від державного регулювання. Успішність краудфандингу як інструменту в Україні дуже прив'язана до державного регулювання й до того, які ніші доступні для адекватного та безпечного ведення бізнесу. Хоча, зрозуміло, краудфандинг – точно не єдиний інструмент енергетичного переходу, є велика кількість речей, які можна зробити за його допомогою. Теоретично, можна зараз було б спільно інвестувати в засоби накопичення електроенергії, але ринку для цього поки що немає. Тобто потенційно ринок є, але законодавчі та регуляторні рамки унеможливлюють його функціонування.

Стараннями поточної влади енергетичний перехід в Україні зупинився. На жаль. Інвесторів настільки залякали, що те зростання, яке ми бачимо – це зростання в секторі споживання бізнесом під власні потреби: поки його зовсім трошки, і це невеликі станції. Є зростаючий сектор домашніх електростанцій, але цього не достатньо для енергетичного переходу, це такий «равликовий» темп. Але з кожним новим вдалим рішенням держави в регулюванні й дерегуляції з'являтиметься більше можливостей для краудфандингу й кооперативного руху.



Що може пришвидшити наш енергетичний перехід?

Лібералізація енергетичних ринків. Є таке поняття «дизайн ринку». Наприклад, неправильний дизайн ринку свого часу в Каліфорнії призвів до загальновідомих проблем з Enron – той ринок, який «намалювали» регулятори у своїй уяві, на практиці працював зовсім по-іншому. Треба дуже уважно ставитися до дизайну ринку. Те, що у нас є – з усіма субсидіями, викривленням ринку, ПСО – це є великою перешкодою для енергетичного переходу. Держава сказала, що буде захищати вразливих споживачів – це є в законі про ринок електроенергії, законі про ринок газу. Однак, попри те, що там сказано, до цього часу не зроблено якихось практичних кроків, немає уявлення про те, хто такі «вразливі споживачі». Відсутність цієї ясності дуже впливає на перспективи ринку, оскільки уряд покладає власні соціальні зобов'язання на компанії, що працюють на ринку. Це спричиняє руйнування бізнес-моделей його учасників та створює чималу нестабільність. Немає ясності щодо екстерналій – шкідливим впливом того чи іншого виробництва та відповідним його фінансовим дестимулюванням. На щастя, нас дещо підштовхує European Green Deal – це той зовнішній чинник, на який ми не можемо не зважати, тому що європейці рахуватимуть, наскільки товари, які ми експортуємо до ЄС, будуть вуглецево інтенсивними, і відповідно їх оподатковуватимуть на кордоні.

Я думаю, що краще б зміни почалися зсередини, з розуміння того, що «зелений» перехід для України значить прийняття великої кількості соціальних рішень – цього вимагає бізнес. Без бізнесу, без того, щоб ринки були зацікавлені в цьому, «зеленого» переходу не буде в принципі. Треба правильно збалансувати інтереси бізнесу й інтереси незахищених верств населення. Ми говоримо, по суті, про національні інтереси, вони завжди дискутабельні й складні, вони не знаходяться за одну хвилину, їх треба шукати в ході перемовин, серйозного стратегування, розуміння інтересів ключових груп. Щойно в нас з'явиться ясність, зафіксована хоча б на 5-10 років, тоді й почнеться справжній енергетичний перехід.