UA
EN
Євген Дідіченко

Сонячне майбутнє або свічковий майдан
Кажуть, в Україні понад 80% традиційних генеруючих потужностей перевищили свій термін експлуатації. Чи це правда?

Так, теплові та атомні електростанції будувалися в Україні ще за радянських часів, у другій половині 20-го століття. Більшість електростанцій уже вичерпала свій проектний ресурс. Але в процесі експлуатації обладнання та споруди знаходяться в циклах поточних та капітальних ремонтів, крім того, відбуваються часткові технічні переоснащення та модернізації. Фактичний стан враховується, і експертні комісії приймають рішення щодо придатності електростанції до подальшого понадпроектного терміну експлуатації. Проте, це не може тривати завжди і більшість електростанцій з подовженим терміном мають виводитися з експлуатації в найближчі 10 років.

Наскільки небезпечно продовжувати роботу АЕС та ТЕС після завершення терміну експлуатації?

Обладнання старіє, техніко–економічні показники електростанцій погіршуються, крім того, вони вже є застарілими морально. Все це підвищує частоту відмов та виникнення технологічних порушень. Старі електростанції не можуть бути базою надійної енергосистеми в цілому, не дозволяють встановлювати сучасні системи автоматизації та вимагають від диспетчерів посиленої уваги. Якщо електростанції подовжено її термін експлуатації – не можна сказати, що вона непридатна до роботи, вона має базові показники безпеки, проте ці показники не відповідають сучасним нормам, які розповсюджуються на новозбудовані об'єкти. Отже, продовження їх терміну експлуатації хоч і має примарну економічну доцільність, проте консервує параметри нашої енергосистеми на гіршому рівні стандартів минулого століття.

Як вам здається, чи встигнемо ми побудувати нові генеруючі потужності до того, як старі остаточно вийдуть з ладу?

Це залежить від темпів будівництва. З часів набуття Україною незалежності не було збудовано жодної нової теплової чи атомної електростанції. Так, були завершені деякі довгобуди і зараз, якщо й розглядається будівництво 3 та 4 блоків Хмельницької АЕС, то це також завершення початого ще за радянських часів. В Україні на сьогодні споживання складає орієнтовно 130 ГВт*год. Відповідно до ґрунтовних досліджень розвитку світової енергетики, споживання електроенергії має, як мінімум, подвоїтися до 2050 року за рахунок електрифікації вуглецевих джерел енергії, промисловості та транспорту. Світ уже розуміє, що в майбутньому не буде ані атомних, ані теплових електростанцій, які працюють на викопному паливі. Основними первинними джерелами мають бути сонячні, вітрові та теплові електростанції на біопаливі в співвідношенні встановленої потужності приблизно 60/30/10%. Враховуючи час використання встановленої потужності орієнтовно на рівні відповідно 1200/3000/5000 годин в рік, можна порахувати, що в 2050 році ми повинні мати не менше 120 ГВт нових потужностей.
Якщо їх будувати з експоненціальним зростанням встановленої потужності, то протягом трьох десятиліть ми маємо збудувати орієнтовно 25/35/60 ГВт. Отже, для того, щоб до 2050 року збудувати все це, ми маємо вводити в експлуатацію не менше 2–3 ГВт в рік міксу електростанцій. Цього року буде безпрецедентно збудовано 1,5–2 ГВт потужностей. Отже, нам потрібно ще додатково набирати оберти.

Позиція KNESS Group як лідера сонячного ринку очевидна – ви за 100% відновлюваної генерації. Але якщо дивитися реалістично, у теперішніх умовах, коли акумулювання енергії ще дороге, і ВДЕ потребує балансування – що робити з енергосистемою України у найближчі 5 років?

Так, технологія електроакумулювання ще достатньо дорога, щоб безпосередньо конкурувати з маневровими тепловими електростанціями. Тому, маючи у пріоритеті чисту енергетику та збереження екосистеми планети ми сьогодні маємо підтримати цю технологію спеціальними тарифами. Це може бути окремий тариф для ВДЕ з інтегрованими системами акумулювання електроенергії чи підтримка засобів управління попитом у цілому. Масштабування застосування електроакумуляторів разом із здешевленням ВДЕ забезпечить їх конкурентність вже за 5 років. Окрім електричних акумуляторів потрібно будувати маневрені газотурбінні або газопоршневі електростанції, що працюють на біопаливі.

Що потрібно робити негайно для того, щоб українці не залишилися без електрики?

Перш за все, потрібно врегулювати енергоринок. Потрібно бути чесними з собою та встановити побутовим споживачам ринкові ціни на електроенергію. Так, є незахищені верстви населення, але для них є дієвий механізм державних субсидій, які, до речі, монетизовані та можуть створювати додатковий дохід у випадку економії. Джерелом субсидіювання мають бути дивіденди держави від додаткових прибутків ДП Енергоатом.

По–друге, потрібно визначити виробників–монополістів та встановити їм мінімальні економічно обгрунтовані ціни, які мають бути стартовими на аукціонах з продажу електроенергії.

По–третє, потрібно припинити вручну регулювати тарифи. Ціни на електроенергію мають вийти на вільний ринок.

Четверте, на кордоні з Європою потрібно якнайшвидше побудувати вставки постійного струму та швидкими темпами рухатися до синхронізаціі ОЕС України з ENTSO–E.

Головне – потрібно усвідомити, що викиди СО2 стрімко ведуть нас і весь світ у провалля. А отже, потрібно визнати на законодавчому рівні пріоритет низковуглецевого розвитку та прийняти стратегію енергетичного переходу на відновлювані джерела енергії. І першим кроком на шляху реалізації цієї стратегії має бути встановлення реального значного податку на викиди СО2 хоча б на рівні $40 за тонну. Тоді ми отримаємо реальний конкурентний ринок енергетики з його повноправним учасником – ВДЕ.

Ми зараз, по суті, є невеликою частиною енергосистеми Росії. Які найбільші загрози цієї ситуації?

Ця ситуація з Росією, окрім етичних вад є дійсно дуже небезпечною для України технічно. Так, ми можемо від'єднатись і працювати в ізольованому режимі, але це буде дуже нестабільна робота, керована в ручному режимі. Існують великі ризики постійних відключень і взагалі повного блекауту енергосистеми. А відновлення роботи ОЕС України після особливої системної аварії є дуже складним завданням, яке Україна ще ніколи не виконувала.

Чи візьмуть нас у Європу? Які перспективи під'єднання України до європейської енергомережі?

Так, є домовленості з Європою, є план дій, який наразі виконується. Тут все залежить від України – наскільки нам удастся довести Європі нашу технічну спроможність працювати в ізольованому від Росії та Європи режимі, а також забезпечувати надійність та інституціональну готовність паралельної синхронної роботи з Європою. Згідно з оптимістичним планом – об'єднання наших з Європою енергосистем має відбутися у 2023.

Що нам потрібно доробити у своїй енергосистемі для під'єднання до європейської?

Перш за все Україна має забезпечити адекватну роботу систем автоматичного управління існуючими електростанціями для забезпечення автоматичного підтримання частоти та енергетичного балансу. По–друге, треба забезпечити наявність достатніх резервів потужності. Що не менш важливо, потрібно забезпечити європейські критерії надійності системоутворюючої мережі та запаси динамічної та статичної стійкості енергосистеми. Думаю, досягти усього цього для Оператора системи передачі цілком можливо.

Спільна енергомережа з Європою – чи вигідна вона для нас зараз, коли наші генеруючі потужності у вкрай занедбаному стані? Чи не станемо ми новим ринком, який європейські генеруючі компанії заллють дешевою енергією, знищивши наші спроби збудувати власну сучасну систему генерації?

Ціни на ринках Європи і України є паритетними. Об'єднання наших енергосистем піде Україні на користь і відкриє ринкові можливості – як в імпорті, так і в експорті. При цьому не слід переоцінювати можливості такого об'єднання. Пропускні потужності є великими, але не безкрайніми. Наразі потенційні можливості обміну оцінюються на рівні 4 ГВт. При тому, що ринок України – це 20–25 ГВт.

Зрозуміло, що ситуація з електрикою всіх стосується – і кожного українця, і українського бізнесу. Що всі ми – і прості споживачі, і різного масштабу компанії можемо зробити,
щоб покращити шанси країни гідно пережити енергетичну кризу та вийти з неї сильнішими?

Думаю, що всі ми, як споживачі, повинні свідомо та відповідально ставитися до вибору продукту, який ми споживаємо. Ми не повинні робити вигляд, що не знаємо, що відбувається з іншого боку розетки. Так, саме ми, споживаючи електроенергію, яка руйнує нашу планету, відповідальні за свій вибір. Сьогодні технологія дає шанс вибору, і, обираючи, ми маємо враховувати ціну тієї шкоди, яку спричиняють вуглецеві електростанції та величезну небезпеку, яку несуть атомні електростанції. Ми повинні самі обирати наше майбутнє та вимагати від постачальників чистої енергії сонця та вітру. Тоді наші діти подякують нам.