UA
EN
Юрій Таранюк,
співзасновник KNESS, Радник директора з операційно-виробничих питань KNESS Group


Людство дорослішає
Саме дорослішає. Адже якщо людина усвідомлює відповідальність за власні вчинки, розуміє зв'язок причини та наслідки, у тому числі й наслідки власної поведінки – то вона дорослішає.
У найбільш розвинених країнах одним з ключових завдань зараз є спроба залишити планету в її первинному стані, такою як вона була. Не лише економічна доцільність у виборі шляхів розвитку стає дедалі популярнішою в світі. Питання екології формують «червоні лінії», які фактично є табу під час прийняття рішень. Суттєва загроза, що стоїть перед людством у вигляді екологічної катастрофи, спричинена способом його життя. Це уже не є чимось абстрактним, перспективи суттєвих кліматичних змін у часовому вимірі складають всього десятки років.

Не хочу повторюватися щодо викидів СО2 та впливу СО2 на клімат планети. І нам варто зрозуміти, де у цій ситуації є Україна. Чи може вона бути тут?

Тавро найбіднішої з європейських країн висить над усіма, хто приходить до влади в нашій країні. Постійно лунають гасла та обіцянки зниження тарифів. Не кажу, що це погано, але обіцянки зниження тарифів лунають зовсім не задля побудови нової системи енергетики, яка надасть таку можливість. Постійно чуємо, що проблеми високих тарифів спричинені корупцією в галузі. Але ми всі прекрасно розуміємо, що енергетична галузь в Україні переважно використовує технології минулого століття. І зараз все фактично зводиться до спроб вичавити з діючої системи все можливе, вручну обмежити тарифи, ввести правила гри, що спрямовані на короткотермінові ефекти здешевлення.

Вагомою на цьому фоні має виглядати реформа в електроенергетичній галузі з введення ринку електроенергії. Хоча наразі в галузі введено поняття граничних цін, що за логікою прямо суперечить сутності ринку. На ринку ціни мають визначатись конкуренцією, а не ручними обмеженнями. Ще один цікавий факт – це порівняння абсолютно «ручних» тарифів ВДЕ з абсолютно «ручними» тарифами для АЕС та ТЕС. Маніпулятивні висновки цих порівнянь просто вражають.

Діюча в нашій країні стратегія розвитку енергетичної галузі взагалі надзвичайно цікава річ. У ній передбачено розвиток у всіх напрямках: від збільшення видобування викопних ресурсів до розвитку ВДЕ. Це показовий приклад множинного дуалізму. Доволі нікчемний документ з точки зору вибору вектора розвитку.

У цій ситуації є дуже показовим проведення змін в законодавчій сфері стимулювання розвитку ВДЕ: з одного боку надається державна підтримка, з іншого – розміри квот можуть бути настільки незначні, що нова, молода галузь просто припинить існувати. На мій погляд, усі ці проблеми актуальні лише з однієї простої причини. Усі думки у тих, хто створює правила гри на ринку, не перетинають горизонт у 5 років. До чого це призводить? У першу чергу – до відсутності стратегічного мислення. Стратегія не потрібна в короткостроковій перспективі, а все, що є непотрібним – не життєздатне.
До чого я веду… Людство дорослішає, а ми продовжуємо вирішувати локальні, нагальні питання не в контексті дорослішання, а в контексті гасіння пожежі. Атомні блоки працюють на продовженому терміні експлуатації? Пусте, років 20–30 у нас ще є! Теплові блоки використовують застарілі технології, забруднюють навколишнє середовище, дають величезні викиди СО2? Пусте, ми не впливаємо на світову екологічну ситуацію! Наші підприємства не є енергоефективними? Нічого, знизимо тарифи, щоб їх підтримати! Діюча електроенергетична система не може забезпечити приєднання потужностей ВДЕ, які стрімко зростають? Нічого, просто обмежимо їх ріст. Не намагаюся лобіювати ВДЕ, не намагаюсь агітувати за створення для ВДЕ якихось особливих умов. Тепличні умови – це штучні умови, які призводять до створення неконкурентноспроможних суб'єктів. Я кажу про необхідність серйозного, виваженого та продуманого написання стратегії розвитку енергетичної галузі України.Найголовніше, як на мене, зрозуміти, що це має бути не абстрактний, популістський документ. А справжня дорожня карта до візії, яку ми приймемо. Прикладний документ, який крок за кроком має привести нас до поставленої мети.

Наразі ми, з одного боку, намагаємося вписатися у модний екологічний тренд, з іншого – йдемо на компроміси, на дуже суттєві компроміси, намагаючись лише вирішити наші нагальні економічні проблеми. Ми поки що не є суб'єктом. Ця ситуація призводить до унеможливлення побудови нової моделі енергетики. При цьому – наше суспільство зараз не усвідомлює наскільки серйозними є глобальні екологічні проблеми. Хоча здавалося б, кому, як не нам, після Чорнобильської катастрофи мають бути зрозумілими цінності екології.

Ще одне важливе питання. Яка роль держави у формуванні такої стратегії розвитку? До сих пір ця роль була вичерпною, лише держава має право на формування такої стратегії. Ставлення до бізнесу, як до суб'єкту галузі багато в чому є схожим на ставлення до нуворишів, що лише прагнуть швидко та через спекуляції заробити. Так, у нашій країні соціальна відповідальність бізнесу є не дуже вираженою, а це один з наріжних каменів. Ми до цього приходимо, багато чого змінюється. Скільки нам? 28 років країні? Це небагато. Та вже зараз політичні еліти і бізнесмени починають розуміти, що їм безпечно та вигідно жити вдома, в успішному суспільстві. Якщо ти живеш не в успішному суспільстві, виникає маса ризиків і дискомфортів. Для успішного суспільства потрібна соціальна відповідальність. Ми потроху йдемо до цього. Суспільство виховується. Мені здається, найбільша цінність у тому, що зараз у нашій країні більшість людей розуміють, що вони можуть щось змінити. Менше людей стали шукати «доброго царя», когось, хто все вирішить. І цим фактором не можна нехтувати. Відповідно, до розробки такої стратегії може і має бути залучений відповідальний бізнес, якому, власне, у подальшому і реалізовувати її.

Ще один серйозний аргумент – це невпинний прогрес. Як би не опиралась свого часу парова машина двигуну внутрішнього згоряння, вона не пережила серійної появи нових технологій. В енергетиці буде те саме, світ змінюється дуже швидко, ми маємо низку країн, які вже майже повністю забезпечують себе енергією без СО2. Переважно, звичайно, це європейські країни: в Німеччині, наприклад, при всій її гігантській потужності вже зараз понад 47% забезпечується ВДЕ. Є величезні промислові країни, наприклад, Китай, потужність його енергосистеми є набагато вищою за потужності України. Але 23% китайських потужностей – це вже ВДЕ. Ці 23% – це в 10 разів більше, ніж генеруємо ми у цілому.

Можу сказати, у що я вірю. У нас проведено величезну реформу. Я багато говорив про недоліки цієї реформи, але це як з прикладом «не мати машини чи мати якусь машину». Це все одно якісний перехід. У нас маса проблем з ринком електроенергії, маса умовностей, маса обмежень. Але ринок нарешті з'явився. Це шанс побороти монополії природних монополістів, хоча б їх частину. Сподіваюся, що питання замонополізованості ринку електроенергії будуть вирішені, це відкриє можливості всім: і «зеленим», і не «зеленим». Це сформує вільний ринок. Я переконаний у тому, що найближчим часом технології ВДЕ стануть абсолютно конкурентоспроможними. Вірю, що люди замисляться про подальшу перспективу планети. Найголовніше, мені здається, що люди змінюються ціннісно. Чи 10–15 років тому, хоч хтось замислювався про сортування відходів? Ніхто! Зараз це реальний тренд, я приїжджаю у райцентр, де живуть мої батьки, а там коло будинків стоять контейнери для сортування сміття. Я не кажу про Європу, там це взагалі must have. Ми зараз дивимося, як живуть вони, нам це подобається, ми туди тягнемося. З усією зміною психології. А це прямо корелюється із тим, як має розвиватися промисловість та енергетика. Люди хочуть не лише більше заробляти, а й жити в кращих умовах. А що це означає? У першу чергу це – здоров'я, бо тільки здорова людина може почуватися комфортно. Посели в ідеальну квартиру хвору людину – їй нічого у радість не буде. Теж саме і про своїх дітей – ми ж не хочемо їх труїти. І ця культура – вона з'являється. Людство дорослішає, і ми дорослішаємо. Інших варіантів немає, все розвиватиметься.

Залишається лише одне запитання: чи ми самостійно й виважено, розробивши візію та стратегію, перейдемо на нові принципи побудови енергетичної системи, чи залишимося у старій економічно та ціннісно неконкурентній системі і нас на ланцюгах затягуватимуть у новий світ?

У моїх роздумах, на жаль, відсутній чіткий шлях до вирішення проблеми. Однак, думаю, легкого рішення тут взагалі не існує, адже йдеться про створення фундаменту для можливості розвитку цілого сектору, причому, – інноваційного фундаменту. Завдання створити нове. Таке, що передові держави світу лише починають створювати. З одного боку, це надзвичайно складно, але з іншого – це відкриє масу можливостей.

Підсумовуючи, ще раз хочу зауважити про нагальну необхідність візійного та стратегічного планування вектору розвитку, з розробленням такої програми, в яку б повірили всі. І розробка цієї програми – це справа не лише держави, а і всіх відповідальних суб'єктів енергетичної галузі.