Моделювання майбутньої галузі
Енергія майбутнього
АНДРІЙ КАШПУР, FUTUREDEVELOPER

Зі стрічки новин
12 квітня 2025 року:
«Вчора Верховна рада України ухвалила в другому читанні пакет законів про сприяння переходу України на 100% відновлювану енергогенерацію до 2045 року. Зокрема пакет законів передбачає продовження державної підтримки дослідницьких (RnD) та освітніх центрів українських виробників, остаточно синхронізує українське законодавство в галузі енергетики з законодавством країн ЄС та містить ключові положення дорожньої карти переходу протягом 10 років від поточних 15% до планових 100% ВДЕ-генерації. Кабінет міністрів України та профільний міністр екології та енергетики позитивно оцінили якість та потенціал нового пакету законів. Ринок також відреагував позитивно – зростанням вартості акцій українських виробничих та ВДЕ-генеруючих компаній на Лондонській та Токійській біржах. Самі ж оператори ВДЕ-ринку більш стримано оцінюють цю подію та наголошують на необхідності більш чіткого визначення ключових положень дорожньої карти. Наразі в рамках платформи публічного діалогу SolarAbilities розпочато консультації між представниками профільного міністерства та провідними операторами ринку. За перебігом подій уважно слідкує громадськість. Відгуки та оцінки громадськості – оновлюються онлайн на нашому сайті».

Така заява може з'явитися в інформаційному просторі вже за кілька років. Власне це і є те саме «проектування майбутнього», яке привертає сьогодні так багато уваги бізнесменів та політиків провідних країн. Власне, з початку ХХІ ст. питання дослідження та опису ймовірних майбутніх набуло у міжнародній спільноті професійного та науково-інституціонального розвитку. Навіть вийшло на рівень обговорень комітету Нобелівської премії. Нассім Таліб, Френсіс Фукуяма, Бэар Браумюллер, Нік Бостром, Джордж Фрідман, Стівен Гокінг, Університет Сингулярності – це лише частина імен та назв, провідних дослідників майбутнього.
Але головні зміни відбулися не стільки в кількісному, скільки в якісному параметрі – відбулася зміна парадигми підходу до майбутнього з боку політиків та бізнесменів. На зміну підходу «передбачити та підготуватися» приходить підхід «спроектувати та втілити». Тобто на зміну реактивній стратегії – реагування на внутрішні та зовнішні події, приходить стратегія проактивна – визначити мету та залучити ресурси для її досягнення. Ба навіть більше – не просто визначити мету, а визначити таку мету, яка сьогодні може здаватися неможливою чи, взагалі, виходити за рамки існуючого світогляду. Стів Джобс, Ілон Маск, Марк Цукерберг – вони, на відміну від Ніколи Тесли, Альберта Ейнштейна та інших геніїв ХХ сторіччя – не тільки побачили майбутнє, а й спромоглися згуртувати навколо себе необхідні ресурси для його втілення. Це власне і є проактивна стратегія. І сьогодні ми бачимо, як країни, компанії чи навіть окремі люди, які обирають проактивну стратегію здобувають перемогу в тому сенсі, що вони створюють те майбутнє, яке вважають позитивним для себе та тих, хто їх підтримує своїми ресурсами, часом, грошима, увагою. Погодьтеся, що набагато краще жити у власному майбутньому, ніж намагатися вгадати, яке майбутнє тобі призначив хтось інший.
Власне ця концепція може бути застосована і в Україні. Навіть – особливо в Україні. Тому що саме в Україні тема майбутнього, зокрема – позитивного, набула особливого значення після Революції гідності та початку агресії РФ на сході України та окупації української АР Крим.
І одним з ключів до цього позитивного майбутнього є економіка та суспільство, бо саме вони є стейкхолдерами внутрішньої та зовнішньої політики, замовниками та споживачам технологічних новацій, донорами та акцепторами фінансів... І одним із перетинів інтересів української економіки та українського суспільства є енергетика. Ключ до конкурентоспроможності українських товарів на світовому ринку – дешева енергія. Ключ до соціальної стабільності та добробуту українців – дешева енергія. Ключ до продуктивності праці та якості життя – це знов ж таки – дешева енергія. А дешева енергія у світі найближчого майбутнього – це енергія з відновлюваних джерел. Як дуже правильно зазначив Олег Козачук, директор Хмельницькобленерго під час панельної дискусії Sun Times, традиційна енергетика у своїй вартості має драматично великий відсоток вартості палива: вугілля, нафти, газу чи навіть урану. А ВДЕ-генерація палива не потребує, бо сонце та вітер (як похідна від сонячного світла) – є всюди. І, відповідно, у найближчому майбутньому саме ВДЕ-генерація стане найдешевшим джерелом енергії. Власне, свідчення цього ми бачимо вже сьогодні, коли за останні 6 років вартість ВДЕ-генерації знизилась в кілька разів. Експерти прогнозують, що до 2020 року сукупна потужність усіх сонячних електростанцій у світі досягне 600 ГВт, а вартість виробленої ними електроенергії знизиться до 4,5 центів за кВт/год на залитих сонцем територіях – півдні США, Австралії, Близькому Сході і до 6,5 центів за кВт/год у помірно сонячних місцях – Центральній Європі та більшій частині США. Такі цифри приведені у звіті Національної лабораторії Лоренса Берклі «Tracking the Sun» (https://emp.lbl.gov/publications/tracking-sun-viii-install), який базується на інформації, зібраній з понад 400 тис. фотоелектричних систем, встановлених на житлових та нежитлових приміщеннях з 1998 по 2014 роки у 42 штатах (понад 80% усіх PV-систем, облаштованих у США протягом 17 років).
А що ж Україна? Так, ми почали пізніше за багато інших країн. Так, ми намагаємось наздогнати їх, адже більшість українців прагне жити в розвиненій країні, а не на «окраїні». Але… Нам не вистачає ресурсів. І перш за все – одного з ключових ресурсів сьогодення – проективного ставлення до майбутнього. Ми продовжуємо жити у найгірших традиціях СРСР та його сучасної копії – РФ: реагувати на виклики, намагатися передбачити майбутнє. І цей підхід зжирає й без того обмежені ресурси: час, гроші, сили.

Як це змінити?

Перш за все – змінити парадигму мислення. «Якщо хочеш побачити і зрозуміти майбутнє – подивись на нього з ще більш далекого майбутнього», – один за базових принципів futuredevelopment– сучасної науки та практики проектування бізнес та соціальних реальностей. «Зазирнути за обрій» – це ключ до успіху, якій допомагає зрозуміти, чого варто позбутися, що ще можна модернізувати (покращити), а що треба створювати з нуля зовсім по-іншому. Другий, не менш важливий фактор у проектуванні майбутнього – це вміння побачити багатомірне поєднання впливів різних факторів одне на одного. Як громадська думка впливає сьогодні та завтра на економіку та політику, створює запит на нові технології та пристрої на їх основі. Як нові технології впливають на архітектуру суспільства та моделі поведінки окремих людей, і як це, в свою чергу, впливає на політику та економіку.
І третій важливий фактор – побачивши ймовірне майбутнє, зрозумівши взаємопов'язаність різних факторів – треба зрозуміти, яким чином ми можемо його досягти, спираючись на існуючі ресурси та ті, які нам вдасться залучити. І чи вистачить нам на це часу та сил.
Насправді, проектування майбутнього це доволі складна наука з певними методиками й інструментами. І застосування цих інструментів дає можливість проектувати розвиток життєво важливих систем та галузей у ситуації динамічної зміни внутрішніх та зовнішніх обставин у висококонкурентному середовищі. Тобто в світі, в якому ми живемо зараз. Власне, це й стало проектним завданням для дослідницької групи ReputationLab (Україна), яка протягом серпня-листопада 2018 року провела серію стратегічних моделювань з метою пошуку відповіді на питання: чи є в України шанс побудувати нову, ефективну у контексті світу енергетику, чи ні. Перше таке моделювання відбулося в за методикою SW-ReaLity і дало можливість побачити існуючу розстановку сил впливу на ситуацію та ймовірні зміни позицій ключових стейкхолдерів. Наступним кроком – в жовтні-листопаді було проведено дві стратегічні сесії за участі членів Асоціації Сонячної Енергетики та експертів в галузі фінансів, комунікацій, законотворчості тощо. Результатом цієї роботи став проект стратегічного бачення, скорочена версія якого наведена на малюнку. У цій моделі відображено один з можливих сценаріїв розвитку енергетики України, метою якого є досягнення паритету в розвитку енергетики з європейськими країнами у 2045-2050 роках (за умови, що темпи розвитку ВДЕ-генерації в Європі та світі не пришвидшиться, що наразі вже зараз є цілком ймовірним).
Рухаючись по п'яти взаємопов'язаним системам (український соціум, внутрішня політика в Україні, економіка, європейська політика, світовий розвиток технологій та їх відображення в Україні) від проектної знакової події 2050 року (перехід на 100% ВДЕ-генерації в Україні) в рік поточний експерти побачили та окреслили ключові події, які дозволяють здійснити перехід від стану «сьогодні» до стану «проектного майбутнього».

Одна з ймовірностей переходу на 100% відновлюваної генерації
Зрозуміло, що ця модель є спрощеною і враховує лише один з багатьох ймовірних сценаріїв та версій майбутнього. Але вона дає нам можливість та базис для деталізації ключових параметрів системи, бачення існуючих та ймовірних вузлових точок (перехресть). І найголовніше – вона стає предметом для обговорення між різними експертами та практиками: інженерами, законодавцями, політиками, представниками громадськості, економістами, бізнесменами… Кожен з яких володіє часткою ресурсів, які необхідні для створення саме того майбутнього, яке ми вважаємо позитивним. І це, власне, і є проактивний підхід. І поєднання цих ресурсів дасть нам змогу лише за кілька років прочитати в цьому журналі слова: «Вчора Верховна рада України ухвалила в другому читанні пакет законів про сприяння переходу України на 100% відновлювану енергогенерацію до 2045 року».